Rolls-Royce Phantom 100: століття музики та міфів
До свого сторіччя Rolls-Royce знову звертається до перевіреного прийому: пов’язує флагманську модель із попкультурою. У пресрелізі Phantom називають «іконною іконою», яка супроводжувала музичну історію від епохи джазу до хіп-хопу, ніби розкішний седан завжди був прихованим героєм сцени. Перелік імен вражає — Марлен Дітріх, Елвіс Преслі, Джон Леннон, Ліберейс, Елтон Джон, 50 Cent — але реальність простіша. Phantom рідко ставав інструментом творчості. Майже завжди це був реквізит статусу.
Втім, історії залишаються захопливими. Зелений Phantom I Дітріх став частиною голлівудської театральності золотої доби. Автомобіль Елвіса слугував дзеркалом для його курей. Психоделічний Phantom V Леннона перетворився на маніфест епохи квітів, що шокував лондонських консерваторів. Кожен епізод яскравий, але всі вони підкреслюють одне: Phantom — це дорогий сценічний костюм, спосіб заявити про свій успіх.
Згодом історії ставали ще химернішими. Ліберейс виїжджав на сцену у Phantom, вкритому дзеркальними плитками, перетворивши авто на рухому диско-кулю. Елтон Джон спонтанно купив один у Манчестері дорогою на концерт, а ще один подарував колезі після радянського туру, де гонорар виплатили вугіллям. Rolls-Royce завжди поєднував гламур із абсурдом.
Живе й міф про Кіта Муна, який нібито втопив свій Phantom у готельному басейні. Чи це правда, вже не так важливо — історія настільки вкорінилася у колективній пам’яті, що бренд тепер і сам підморгує легенді, символічно топлячи старий кузовний елемент у басейні для ювілейної кампанії.
Сьогодні сюжет став передбачуванішим. Хіп-хоп знову зробив Rolls-Royce світовим символом статусу. Від кліпів Snoop Dogg і Фаррелла до обкладинок Lil Wayne і телешоу 50 Cent — Phantom перетворився на рухомий рекламний щит. «Зірки на даху» — Starlight Headliner — стали кліше у реп-ліриці та відео.
Phantom ніколи не був революційним витвором мистецтва. Це радше дзеркало, що відбиває успіх, ексцентричність і надмірність власників. Rolls-Royce може говорити про «спільне прагнення бути помітним», але історія свідчить про інше: Phantom завжди просто був поруч, готовий увібрати будь-який колір, сенс чи міф, який на нього проектував черговий власник.
